3 березня ми відзначаємо Всесвітній день письменника. Вітаючи всіх літераторів із професійним святом, «Слобідський край» вирішив пригадати імена найвидатніших із авторів, які колись жили і творили на теренах Харківщини. А розібратися в тому, коли, як і кого з російських і українських письменників доля привела на Харківщину, нам допоміг доцент кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Андрій Краснящих.

Майже ніхто з тих, хто, за версією «СК», увійшов до ТОП-10 кращих письменників Харківщини, не є уродженцями нашого рідного краю. Більшість із них прожила тут менше десяти років, а дехто взагалі – лише півтора роки. Але саме на Харківській землі народжувалися їх головні твори, які згодом принесли їхнім авторам визнання та славу і в яких на віки залишилися риси Слобідського краю. Їхніми іменами названі вулиці нашого міста. Будинки, де вони колись мешкали, прикрашають пам’ятні таблички «Тут жив і творив...». Сподіватимемося, що незабаром з’явиться й решта.
 
Григорій Сковорода
 
Першою батьківщиною Григорія Сковороди було село Чернухи, тоді ще Київської губернії. До Харкова письменник приїхав у 1759 році, колі його запросили читати курс поетики в Харківському колегіумі. І саме тут, у Харкові, були написані його перші філософські роботи.
Але сам Харків відбився вже в художній частині творчості Григорія Сковороди – у його відомих «Харківських байках».
Учень і перший біограф Сковороди Михайло Говолінський писав: «Він любив Харків». Але це й так зрозуміло. Тому що навіть ставши мандрівником на двадцять вісім років, письменник неодноразово повертався до нашого міста. А у 1794 році приїхав на Харківщину востаннє. Тоді він оселився у селі Пан-Іванівка. Там його й було поховано. Зараз це село називається Сковородинівка.
 
Григорій Квітка-Основ’яненко
 
Порівняно з усіма іншими письменниками, доля яких була тільки певним чином пов’язана із Харковом, Григорій Квітка-Основ’яненко має найтісніший зв’язок із Слобідською землею – він народився у селі Основа і все життя прожив у Харкові.
Григорій Квітка-Основ’яненко разом з Іваном Котляревським був засновником нової, живої літературної української мови, що, безумовно, залишило свій слід у його творах. Один з таких творів – п’єса «Сватання на Гончарівці», в якій змальовано місцину неподалік центру Харкова. Крім цього, він був активним громадським діячем. Завдяки його старанням у Харкові з’явився Інститут благородних дівиць, де згодом викладав Петро Гулак-Артемовський і де навчалася Марко Вовчок. На відміну від аналогічного Петербурзького інституту, сюди приймали дівчат абсолютно всіх соціальних верств.
З 1816 по 1821 роки Григорій Квітка-Основ’яненко був співредактором першого харківського журналу «Український вісник». Також він зробив великий внесок у розвиток театральної діяльності нашого краю, організувавши в Харкові перший постійний театр.
 
Петро Гулак-Артемовський
 
Видатний український письменник і науковець Петро Гулак-Артемовський народився на Черкащині, навчався в Києві і тільки після цього потрапив до Харкова. Тут він вступив до університету. Закінчивши навчання, залишився жити й працювати в цьому місті. І попри його величезний літературний спадок, у пам’яті харків’ян Петро Гулак-Артемовський назавжди залишився у першу чергу як провідний освітянин.
 
Спочатку він викладав в Інституті благородних дівиць, потім був інспектором цього закладу, після цього – професором Харківського університету, з 1838 року – деканом словесного факультету, а протягом 1841–1849 років – ректором Харківського університету.
Завдяки своїм численним байкам і баладам, Петро Гулак-Артемовський також зробив значний внесок у розвиток живої української літературної мови.
 
Олександр Введенський
 
Петербуржець Олександр Введенський провів у Харкові останні п’ять років свого життя. І саме тут, у своєму будинку по вулиці Раднаркомівській, 8, він написав свої головні твори «Елегія», «Потец», «Де. Коли», та єдину п’єсу «Ялинка у Іванових». А поштовхом для всього цього стало кохання.
У 1936 році Олександр Введенський приїхав до Харкова виступати, познайомився зі співробітницею місцевої спілки письменників Галиною Вікторовою, закохався в неї, вирішив зв’язати з нею своє життя і всиновив її маленького сина. А згодом у подружжя народилася спільна дитина – хлопчик Петро. Але, не зважаючи на всі сімейні радощі, у Харкові Введенському жилося не дуже добре, про що він пізніше писав: «Для того, щоб я міг жити, мені потрібно працювати. А для того, щоб працювати, мені потрібно жити. Зараз я, здається, не можу ні жити, ні працювати. Я маю сім’ю: дружину і двох дітей. І оскільки моїм єдиним заробітком є заробіток літературний, а його в 1938 році майже не було, то я був змушений усе продати. І зараз мені немає в чому вийти на вулицю. І сім’я моя, і я голодуємо». У 1941 році, перед тим, як до Харкова увійшли фашисти, родина Введенських спробувала евакуюватися з міста. Але вони, люди дуже інтелігентні, не змогли проштовхнутися крізь ошалілий натовп бажаючих поїхати і були змушені повернутися додому. І, на думку нашого експерта Андрія Краснящих, письменнику це згодом інкримінувалося – 27 вересня 1941 року його заарештували. Майже одразу після розставання з Харковом Олександр Введенський помер. Це сталося 19 грудня того ж року, коли його разом із іншими в’язнями везли етапом до Казані.
 
Велемир Хлєбніков
 
Велемир Хлєбніков був однією з найбільш значимих постатей у літературі ХХ століття, родоначальником російського футуризму і невиправним мандрівником. Він ніде і ніколи не жив довше кількох місяців. А у Харкові поет Хлєбніков затримався на цілих півтора роки. Його будинок по вулиці Чернишевського, 16 зберігся й до сьогодні. Дослідники-літературознавці цей період його життя називають «Велике харківське сидіння». У Харкові він написав десятки віршів і шість поем, у тому числі поеми «Гаршин», «Три сестри», «Ніч в окопі», «Поет». І навіть у його творах більш пізнього періоду, написаних уже не в Харкові, фігурує наше місто: «Харьковское оно», «Город будущего».
 
І знову ж таки, не зважаючи на творчий успіх, Велемиру Хлєбнікову, як і Олександру Введенському, на Харківській землі жилося не дуже комфортно: він голодував, двічі хворів на тиф і навіть лікувався у психіатричній лікарні. Та з Харковом пов’язаний і досить позитивний епізод у його житті. Відомо, що Велемир Хлєбніков носив напівгумористичний титул «голови земної кулі». Так от, цей титул він отримав саме в Харкові – у міському театрі, де зараз знаходиться Обласна філармонія.
 
Гайто Газданов
 
Письменник Гайто Газданов переїхав до Харкова з Полтави у віці десяти років. Тут він навчався у чоловічій гімназії № 2, якої зараз уже не існує, як і будинку по вулиці Полтавський шлях, де вони з мамою винаймали кімнати у сім’ї Пашкових. Але зберігся будинок по вулиці Артема, 57, куди сім’я Пашкових переїхала дещо пізніше – у 1918 році. Саме в цьому будинку відбувалися зустрічі місцевої молоді, описані у романі «Вечір у Клер». На думку дослідників творчості Гайто Газданова, цей роман, написаний у нашому місті, став головною роботою письменника. Адже саме завдяки «Зустрічам у Клер» Газданов став відомим для широкого загалу. І хоча у самому романі опису Харкова практично немає, але є яскраві емоційні враження від життя тут. І, звичайно, є Клер – Тетяна Пашкова. Крім цього, у романі згадується спортивна спілка «Оріон», котра мала справжній прототип – харківську спортивну спілку «Сокіл».
Приєднавшись у 1919 році до Денікінської армії добровольців, Гайто Газданов назавжди залишив Харків. Але наше місто проступає в багатьох його пізніших романах. Так, наприклад, в оповіданні «Ханна» нескладно впізнати опис рідного для автора Полтавського шляху.
 
Борис Слуцький
 
Коли Борису Слуцькому було три роки, його батьки переїхали до Харкова. Таким чином, 1922–1937 роки, проведені тут, припадають саме на дитячий та юнацький періоди життя поета. Тому можна казати, що саме Харків сформував Слуцького як особистість.
 
Йосип Бродський, який вважав себе учнем Бориса Слуцького, писав: «Слуцький майже самостійно змінив тональність післявоєнної російської поезії. Йому були притаманні жорстка, трагічна і байдужа інтонації. Так зазвичай розмовляють ті, хто вижив, або про те, де вони після цього опинилися». Так от, одним із улюблених віршів Бродського був «Я виріс на великому базарі в Харкові», написаний Слуцьким, зрозуміло, в нашому місті.
 
Загалом, у Бориса Слуцького залишилося близько десяти віршів про Харків. Зокрема, у багатьох із них розповідається про околиці Кінного ринку, біля якого колись жив поет: «Музика над базаром», «Як говорили на Кінному базарі» і вже згадуваний «Я виріс на великому базарі в Харкові».
 
«Я вырос на большом базаре в Харькове
Где только урны чистые стояли,
Поскольку люди торопливо харкали
И никогда до урн не доставали».
 
«Насправді Слуцький любить Харків. Зрозуміло, як хороший поет, він знаходить для Харкова інші інтонації та слова для висловлення свого кохання, аніж ті, які би знайшли примітивні поети-графомани», – пояснює Андрій Краснящих.
 
Микола Хвильовий
 
За місцем свого народження Микола Хвильовий також не харків’янин. У Харкові він опинився уже після Громадянської війни – у 1921 році.
 
«Микола Хвильовий, мабуть, найбільш яскрава і знакова фігура у розстріляному відродженні. По-перше тому, що він не дав себе розстріляти, а вбив себе сам. Це був вчинок, який знаменував собою кінець українського відродження», – переконаний Андрій Краснящих.
 
У Харкові Хвильовий був організатором багатьох літературних об’єднань, найвідоміші з яких ВАПЛІТЕ та ГАРТ. Саме в Харкові він почав публікуватися. І саме в Харкові сталася його трагічна загибель, яку літературознавці пізніше назвуть «античною». У день своєї смерті він влаштував справжнє свято, запросив у гості друзів, а сам вийшов до сусідньої кімнати і застрелився з рушниці.
 
Володимир Свідзинський
 
Народившись на Вінниччині, Володимир Свідзинський жив у Харкові з 1925 по 1941 роки. Тут він працював коректором, літературним редактором в щомісячному виданні «Червоний шлях», у газеті «Червона армія». У Харкові вийшла його друга поетична збірка «Вересень».
 
Що цікаво, всі письменники «розстріляного відродження» були партійними, а Свідзинський тримався осторонь. Він був дуже поетично тихою особистістю і дуже важливою для української літератури.
 
Його заарештували того ж дня, що й Олександра Введенського. І також в ув’язнені сталася його трагічна загибель. Перед тим, як до Харкова увійшли фашисти, колону в’язнів евакуювали на Схід. Але на той час німці практично оточили Харків. І щоб уникнути захоплення в полон, усю цю колону загнали до села Непокрите і заживо спалили.
 
Борис Чичибабін
 
Народившись у Кременчуці і провівши шкільні роки в Чугуєві, Борис Чичибабін приїхав до Харкова лише у 1940 році, коли вступив на історичний факультет Харківського університету. Після війни він продовжив навчання, але вже на філологічному факультеті. Та довчитися йому завадив арешт за антирадянську агітацію у віршах. Далі були п’ять років ув’язнення, після яких він знову повернувся до Харкова і оселився неподалік Держпрому. Зараз та вулиця названа на його честь.
 
Довчитися в університеті колишньому в’язню Чичибабіну не вдалося, тому, перепробувавши декілька професій, він став бухгалтером. Але письменництво не залишив. Тому в його творчому спадку залишилося чимало творів про улюблений Харків.
 
Така наша версія літературного Харкова. Звичайно ж, багато талановитих письменників ми не назвали, але й ті, що присутні, доводять, що Харківщина є  справжньою культурною столицею Східної України.
 
Юлія Горобець
спеціальний кореспондент

Президент України
Верховна рада України
Урядовий портал
Харківська обласна державна адміністрація
Харківська міська рада
Національне агентство з питань запобігання корупції
Українська асоціація районних та обласних рад
Асоціація органів місцевого самоврядування Харківської області
Рада почесних громадян Харківської області
СБУ
Стратегія розвитку Харківської області на 2015-2017 роки
Дитячий телевізійний фестиваль «Дитятко»
Конкурс Масельського
Харківський центр туризму
Слобідський край
Ресурсний центр сталого місцевого розвитку
РЕГІОНЕТ
Харківський регіональний інститут державного управління
Форум Фактор
Угода мерів
КП
КП
Харківський обласний центр здоров'я