Харківська обласна рада

Тел. +3 8057 700-40-57
Факс +3 8057 700-53-35
E-mail: zvernennya@oblrada-kharkiv.gov.ua
Адреса: вул. Сумська, 64, м. Харків, Україна, 61200
26 серпня 2019

Про відомого харківського зодчого Олексія Бекетова написано сотні статей. Про нього розповідали як про видатного архітектора, що визначив зовнішній вигляд Харкова – і він дійсно таким є; аналізували його художню спадщину – він був відмінним рисувальником; згадували його неабиякий педагогічний талант. Але життя будь-якої людини – це не лише робота, а ще й сім’я, діти, дім.

Весняний Харків 1885 року. Доріжкою Університетського саду йдуть, узявшись за руки, юнак у студентському кашкеті й дівчина у світлій сукні. Юнак крадькома смикає за гілку і на них обох обрушується каскад крапель, що залишилися після недавнього дощу. Дівчина на секунду робить вигляд, що сердиться, а потім, не витримавши, сміється. Та й як можна образитися, коли вони дружать з раннього дитинства; правда, після приїзду Альоші на канікули з Санкт-Петербурга стосунки якось змінилися: він все частіше дивиться на  Анну з якимось хвилюванням, але нічого не каже. І Анна раптово ловить себе на думці, що їй буде дуже не вистачати Олексія, коли він знову поїде. Олексій Бекетов – син відомого хіміка, професора Харківського університету Миколи Бекетова, студент четвертого курсу Санкт-Петербурзької Академії мистецтв і Анна Алчевська – донька промислового та фінансового магната Олексія Алчевського поки ще не здогадуються про те, що вони пройдуть по життю рука до руки.

Майже сімейна історія

У 1889 році, закінчивши академію із золотою медаллю і відмовившись від можливості працювати в столиці, Олексій Бекетов повернувся до Харкова. «Я стояв біля казкових палаців і згадував вузькі провулки рідного міста, тісні й брудні, забудовані глиняними будиночками вулиці, – згадував потім Олексій Миколайович, – і мене нестримною силою потягнуло до Харкова, захотілося віддати йому всі свої здібності». Крім того, в Харкові на нього чекала Анна – вчителька жіночої недільної школи Христини Алчевської. Вона вела кілька предметів і замінити її не було кому.

Перший же проект молодого зодчого показав його майстерність. Купецьке товариство оголосило закритий конкурс на будівлю Комерційного училища (нині Юридична академія), і його виграв Бекетов. За наступні 40 років ним тільки в рідному Харкові буде створено понад 40 споруд: особняки, банки, навчальні заклади, житлові будинки, Каплунівська церква. Чого варта одна лише будівля судових установлень (нині Апеляційний суд на пл. Руднєва), яка на початку ХХ століття була найбільшою в нашому місті! Головну площу Харкова – Миколаївську (нині Конституції) – прикрасили банківські будівлі роботи Бекетова. На самому початку Пушкінської вулиці за його проектом було зведено величаву споруду Харківського медичного товариства (нині інститут ім. Мечникова). У Мироносицькому провулку (нині вул. Раднаркомівська), Бекетов спочатку проектує будинок для батьків дружини (нині ДК міліції), а в 1897 році – свій власний (нині Будинок вчених). Вітраж, чудове ліплення, вишукана дерев’яна різьба – кожну деталь архітектор обмірковував і розробляв сам. У цьому будинку, побудованому з таким смаком і любов’ю, сім’ї Бекетових з чотирма дітьми судилося прожити всього п’ять років. У 1900-му році в Росії почалася криза; за рік тесть Бекетова Олексій Алчевський розорився і покінчив життя самогубством. Рятуючи честь сім’ї, Алчевські та Бекетови продали свої будинки. Нове помешкання на вулиці Дарвіна, 37 Олексій Бекетов побудував для своєї сім’ї в 1912 році. Воно було не таким розкішним, як попередніє, але все ж світле й досить просторе. Квартиру на другому поверсі цього будинку Радянська влада спеціальною постановою ВУЦВК згодом збереже за ним і його родиною.

Безперервнa праця як закон життя

Після революції зодчий, який завжди мав демократичні погляди, співпрацював з Радянською владою. Людина, далека від політики, він поставив за мету свого життя служіння людям – і весь свій талант віддає саме цьому. Балачками про первинність ідеології (тоді модно було споруджувати незручні, але ідеологічно витримані будівлі – приміром, у формі зірки) – зодчий протиставляє свій власний принцип. «Архітектор повинен розмовляти тільки з пером і логарифмічною лінійкою в руках», – стверджує він. Навчальні заклади, гуртожитки для робітників, клуби – Олексій Бекетов використовує для їх створення весь накопичений досвід, при цьому й далі сповідає свої принципи: користь, міцність, краса.

«Як майстер архітектури із 40-річним стажем, я вже здобув своїми роботами популярність, але щиро бажаю задовольнити естетичні запити робочої громадськості і дати моєму рідному місту Харкову красиву будівлю» – ці рядки академік архітектури Олексій Миколайович Бекетов написав у 1936 році. Людина незвичайної енергії та працьовитості, він ні хвилини не був без діла. «Для нього відпочинок полягав в основному в переключенні з одного виду діяльності на інший. З першого ж дня свого перебування на дачі (в Алушті – Ред.) він брався за етюдники і фарби» – пише у своїх спогадах молодша донька архітектора Олена Бекетова.

У гості до Бекетова

Я піднімаюся мармуровими сходами на другий поверх будинку № 37 по вулиці Дарвіна і вкотре дивуюся зручному «кроку» ступенів. У цьому – весь Бекетов; у його будинках – нехай то особняки, громадські будівлі або житлові будинки – завжди зручно і якось легко перебувати.

Велика світла кімната на три вікна з високою стелею, красивим карнизом і старовинними меблями – колись тут була вітальня. Мої співрозмовники – онуки знаменитого архітектора Бекетова – доктор фізико-математичних наук Федір Семенович Рофе-Бекетов і гідрогеолог Володимир Семенович Рофе-Бекетов – усе життя мешкають у цьому будинку, де й до цього дня є бекетівський дух. Мені показують сімейні реліквії. Ось пам’ятний адрес від Харківської публічної бібліотеки (нині ХДНБ ім. В. Г. Короленка) – Олексій Миколайович безкоштовно зробив для неї проект; ось виконаний від руки, з гарними малюнками, пам’ятний адрес від жіночої недільної школи, створеної його тещею Христиною Алчевською – і цю будівлю Олексій Бекетов теж проектував безкоштовно. Ось малюнок на аркуші із зошита – церковні куполи, і підпис: «Церква в Одноробівці, під час поїздки куди я мало не замерз. 1921 рік». А ось дитячий малюнок із зображенням риби й напис: «Милому дідусю від Феді». І дата – 1940 рік. «Дідусь дбав про те, щоб ми вміли малювати. Він робив ескізи олівцем, а ми потім розфарбовували їх, – згадує Федір Семенович. – Я старший за брата майже на три роки; мені було шість, коли дідусь відвів мене до дитячої художньої студії. Коли ми влітку відпочивали в Мерефі, дідусь ходив на етюди, обов’язково брав мене із собою і вчив малювати. А ще він охоче рибалив і полював».

«Я до цього дня пам’ятаю, як дідусь водив мене на прогулянки. Попри всю його зайнятість (незважаючи на похилий вік, він і проектував, і викладав), намагався обов’язково гуляти вдень. І ось це своєрідне відчуття його руки (у нього було вибито мізинець) мені запам’яталося – розповідає Володимир Семенович». Уклад у родині, за спогадами онуків, був досить демократичним – у їхнє виховання Олексій Миколайович не втручався, проте умови для розвитку особистості намагався створити. «Дідусь прокидався щоранку о сьомій, обов’язково обтирався холодною водою. Обідали ми всі разом; їжа була найпростіша, і я пам’ятаю, що до борщу йому завжди подавали кашу – пшоняну або гречану. Ще він дуже любив смородинове варення», – розповідає Володимир Семенович. – Мені також запам’яталося, що свій останній проект – пам’ятник Алішеру Навої – дідусь робив удома. Це був початок 1941 року. У нас весь час юрмилося безліч народу; всі щось робили: малювали, відмивали, креслили. Ми теж хотіли зробити свій посильний внесок, і виготовили зі щільної тканини перочистки, щоб витирати кінчик пера від туші – вони й зараз у нас зберігаються».

Дивна річ: будинок пережив і революцію, і Велику Вітчизняну війну, а все, що пов’язано з ім’ям відомого архітектора, дбайливо збереглося. Наприкінці серпня 1941 року Олексій Бекетов (йому було вже 79 років) важко захворів, тому виїхати в евакуацію не було можливості. І вся родина доньки Олени (саме вона стала господинею дому і секретарем батька після смерті матері в 1931 році) з двома малими дітьми залишилася в Харкові. У перший же місяць окупації Олексій Миколайович Бекетов помер. Сім’я голодувала, але з бекетівської спадщини не було втрачено жодного аркушика.

До речі

Видатний зодчий Олексій Бекетов і геніальний поет Олександр Блок були родичами: мати поета була Бекетову двоюрідною сестрою. Під час навчання в Петербурзі Олексій часто бував у неї вдома і няньчив маленького Сашка. Багато років по тому Олександр Блок напише про себе: «…он весь – дитя добра и света, / он весь – свободы торжество!» Повною мірою ці самі рядки можна віднести і до Олексія Миколайовича Бекетова.

Газета "Слобідський край", Інна Можейко