Проста статистика: із семи Нобелівських лауреатів, яких дала світу Україна, три пов’язані з Харківщиною. Ілля Мечников тут народився, Саймон Кузнець навчався, а Лев Ландау працював. Але (і над цим варто замислитися!) усі вони стали лауреатами тоді, коли вже не були пов’язані ні з Харківщиною, ні з Україною. Втім, те саме можна сказати і про решту «нобелівців-українців». Може, це місія у нас така – сіяти таланти по всьому світу?

Семен Кузнець: повернення імені

Семен Кузнець менш відомий широкому загалу, ніж Лев Ландау та Ілля Мечніков, адже він проживав у США та займався економікою; до речі, саме тому його им’я частіше вживають у англомовному еквіваленти – Саймон.  Але і в його біографіі багато «білих плям».

До недавнього часу вважалося, що Семен Кузнець народився в Харкові і навчався на юридичному факультеті Харківського університету.  Як розповів дослідник, професор  кафедри суспільних і гуманітарних дисциплін   Харківського державного університету харчування та торгівлі Ігор Шудрик, лише недавно вдалося з’ясувати місце народження майбутнього нобелевського лауреата – місто Пінськ.  Під час Першої світової війни 1915 року як біженець Семен Кузнець переїхав до Харкова. Проживав він з рідними разом з іншими біженцями у будинку театру-цирку «Муссурі» на вул. Благовіщенській (тепер вул. Карла Маркса). У 1915/1917 навчальному році він навчався в Харківському 2-му реальному училищі, розташованому в орендованому приміщені дворового крила будинку Комерційного училища. Наступний навчальний рік Семен Кузнець провів на  Вищих вечірніх комерційних курсах при Комерційному  училищі, а з кінця 1918 року до закриття  Харківського комерційного інституту (липень 1920 року) майбутній видатний економіст навчався там. Але де б він не вчився, майже всі предмети складав на відмінно. Свою вищу освіту вважав університетською, у нобелівській автобіографії  писав, що його «університетська освіта почалась у Росії, а завершилась у Колумбійському університеті». До США Семен Кузнець прибув підготовленим фахівцем, з готовою магістерською дисертацією, написаною на другому курсі Харківського комерційного інституту.

Після проголошення в грудні 1919 року Харкова столицею Радянської України молодого економіста було залучено до роботи в статистичному відділі Центральної ради профспілок при уряді УСРР, а потім призначено керівником сектора трудової статистики Південного бюро ВЦСПС. Згодом з’явилась його перша наукова стаття «Грошова заробітна плата робітників і службовців фабрично-заводської промисловості м. Харкова у 1920 р.».

Після завершення Громадянської війни білоруський Пінськ відійшов до Польщі і Семен Кузнець виїхав туди до рідних, отримавши польське громадянство, а потім перебрався до Нью-Йорка, до батька. За півроку вдосконаливши знання англійської мови, тепер уже не Семен, а Саймон Кузнець вступив на останній курс престижного Колумбійського університету. Через три роки він отримав  ступінь магістра, захистивши  дисертацію, яка була написана ще у Харкові.

У 1971 році йому було присуджено Нобелівську премію за успіхи в дослідженні проблеми економічного росту.  У Радянському Союзі про це воліли не говорити.

Зараз ім’я Нобелівського лауреата Саймона Кузнеця повертають до України.    Напередодні 110-літнього ювілею від дня його народження  на будинку, в якому він навчався (вул. Артема, 44), установлено меморіальну дошку.  Планується переклад і публікація магістерської дисертації, написаної у Харкові, створення Фонду (або Інституту) Кузнеця, запровадження премії або медалі Саймона Кузнеця за кращі дослідження в рамках його проблематики. Як розповідає Ігор Шудрик, зараз Харківський державний університет харчування та торгівлі, який  є правонаступником відкритого у Харкові 1893 року Комерційного училища, планує порушити клопотання перед Міністерством освіти та науки, Президентом, Урядом та Верховною Радою України щодо присвоєння Університету імені Нобелівського лауреата Саймона Кузнеця.     

«Закон Кузнеця» для країн, що розвиваються:
У перші десять років розвитку нерівність у розподілі доходів різко зросте, а потім проявляється тенденція до вирівнювання.

Харківське життя Лева Ландау

Наприкінці 1920-х Харків стає третьою в країні (після москви та Ленінграда) столицею фізики: тут створюється Український фізико-технічний інститут. У серпні 1932 року в УФТІ з’являється і Лев Ландау. До того часу Ландау було 24 роки, і він тільки-но повернувся з дворічного закордонного наукового відрядження.

Біографи відомого фізика про причини його переїзду до Харкова з Ленінграда після повернення з-за кордону зазвичай кажуть непевно: «...не порозумілися». Він дійсно був непростою людиною і його своєрідний гумор, його манеру спілкування, його звички іноді справді важко було зрозуміти. А в Харкові починалася нова велика справа, яка обіцяла бути цікавою, і Ландау перебирається до столиці України.
Саме в Харкові Лев Ландау зустрів жінку, яка вразила його уяву. Конкордія Дробанцева – хімік-технолог на заводі КОФОК (кондитерська фабрика «Красный Октябрь») була дивовижно гарною. Ландау одружився з нею, але, вірний собі, надав їй «Брачний пакт про ненапад», що передбачав цілковиту свободу для обох у стосунках з іншими людьми і штрафи за ревнощі.

Одночасно з роботою в УФТІ, з осені 1935 року Лев Ландау викладає в Харківському університеті. Академік Яків Файнберг згадував: «Якось А. В. Желеховський (декан фізико-математичного факультету) привів до аудиторії хлопця, вдягненого в пристойну закордонну куртку, страшенно пожмакані полотняні штани та босоніжки на босу ногу. Желеховський з похмурим виглядом залишився в аудиторії, сказавши, що віднині лекції читатиме не він, а професор Ландау. І той відразу ж звернувся до аудиторії зі словами, що досі студентів навчали «дрімучі зубри», і навчали не тому, чому слід». На різкі оцінки новий викладач не скупився, нещадно висміюючи лінь та неуцтво, а в сесію на одному з іспитів половині групи поставив двійки. Студенти почали скаржитися до парткому, що Ландау ставиться до них зверхньо. В умовах, коли починалася кампанія боротьби з ідеалізмом у науці, цього було достатньо, тим більше, що нестриманий на язик Ландау обізвав матеріалізм «шкідливим для науки схоластичним ученням». Однак і кінець 1935, і майже весь 1936 рік минули відносно спокійно.

Наприкінці 1936 року атмосфера в Харкові розпалилася. Процеси проти троцкістів ішли один за одним. На парткомі один з діячів заявив, що харківські вузи є гніздом троцкізму, і ректор університету з дня на день чекав чергових викриттів. У такій ситуації Ландау, проти якого повстали студенти, міг накликати біду не лише на себе. Ректор запропонував Ландау написати заяву про звільнення «за власним бажанням». Той відмовився і, гримнувши дверима, пішов. Через два дні заяви про звільнення на знак протесту принесли колеги з УФТІ – Олександр Ахієзер, Ісаак Померанчук, Вадим Горський, Лев Шубников, Євген Ліфший, Абрам Кікоїн. Справа повернулася на лихе: це було кваліфіковано як антирадянський страйк фізиків. Усі, крім Ландау, написали покаянні листи, усвідомивши свою помилку, однак за місяць їх усіх було звільнено наказом ректора «за власним бажанням». Ландау до того часу був уже в Москві, у Капиці. Попереду в нього були арешт, допити, щасливе позбавлення долі зека у урядовій шарашці завдяки заступництву того ж Капиці, роки страху та обережності, наукові злети і – трагічний день 7 січня 1962 року, коли трапилась безглузда автомобільна аварія. Ландау прожив ще шість років, відновившись, як казали лікарі, до рівня середнього провінційного професора. Увесь цей час Кора була поряд з ним. Він казав, що розпочне наукові дослідження, нехай тільки спочатку мине біль. 1 квітня 1968 року Ландау помер.

Де народився Мечников?

Ілля Ілліч Мечников – видатний біолог, імунолог, бактеріолог – вчений світового масштабу – фігура у світовій і вітчизняній науці така значуща, що про нього, здається, відомо все. Це єдиний Нобелівський лауреат, який народився на Харківщині. Але точне місце його народження стало відомо років десять тому.

Родовим гніздом Мечникових був Новомлинськ (нині – у Дворічанському районі): ці землі Петро І подарував Георгію Спотарію (Мечнику) – наближеному молдавського князя Кантеміра, до обов’язків якого входило тримати вийнятий меч під час придворних церемоній. Звідси й прізвище, яке сьогодні знають у всьому світі. тут стояла дерев’яна церква, в якій хрестили маленького Іллюшу. Неподалік – колишня Панасівка, яка зараз називається Мечникове і в більшості біографічних довідників зазначається як місце народження Іллі Ілліча. До наших днів зберігся малюнок десятирічного Іллюші Мечникова, на якому зображено дім у Панасівці, що стояв колись на березі ставка, де ми зробили наступну зупинку. Місцеві жителі, та й багато хто з дослідників вважали його головним аргументом на користь того, що Ілля Ілліч народився саме в Панасівці. Переказів про Мечникова тут можна почути безліч: наприклад, що в дитинстві Ілля тонув у цьому самому ставку, і того ж дня ледве не згорів, зачинений у флігелі. Однак, як установив нещодавно дослідник Андрій Парамонов, Панасівка на момент народження Іллі його батькові ще не належала: «Батько Мечникова Ілля Іванович мав у власності доволі велику ділянку землі. І ця ділянка землі була саме там, де розташовано село Іванівка. Саме туди він переїхав з Петербурга в 1840 році, залишивши кар’єру жандармського офіцера, ще до народження сина. Найвірогідніше, головною причиною переїзду було те, що його маєток не приносив прибутків, які могли б забезпечити життя жандармського офіцера та його дружити в Петербурзі. А власником Панасівки він, виходячи з документів, стає набагато пізніше, не раніше 1847 року».

Андрій Парамонов знайшов у харківському архіві ще один документ – метричний запис про народження в іванівського поміщика Іллі Мечникова сина, хрещеного як Ілля. У результаті було встановлено не лише місце, а й уперше виявлено точну дату народження великого вченого – 3 травня (за ст. стилем) 1845 року. Однак Іллі Іллічу знову не пощастило: на території України 97 Іванівок, і багато хто плутає Іванівку Дворічанського району з Іванівкою Куп’янського району, що поряд, та аж ніяк не стосується Мечникова.

Іллі Мечникову було 11 років, коли він залишив родове гніздо: жив у родичів у Харкові, навчався в гімназії, екстерном (за два роки) закінчив Харківський університет. А в 19 років попрощався з рідним містом і став громадянином світу: адже для справжньої науки не існує кордонів.

 За матеріалами газети «Слобідський край», Інна Можейко

Президент України
Верховна рада України
Урядовий портал
Харківська обласна державна адміністрація
Харківська міська рада
Національне агентство з питань запобігання корупції
Українська асоціація районних та обласних рад
Асоціація органів місцевого самоврядування Харківської області
Рада почесних громадян Харківської області
СБУ
Стратегія розвитку Харківської області на 2015-2017 роки
Дитячий телевізійний фестиваль «Дитятко»
Конкурс Масельського
Громада очима дітей
Гранти
Харківський центр туризму
Слобідський край
Ресурсний центр сталого місцевого розвитку
РЕГІОНЕТ
Харківський регіональний інститут державного управління
Форум Фактор
Угода мерів
КП
КП
Харківський обласний центр здоров'я