Харківська обласна рада

Тел. +3 8057 700-40-57
Факс +3 8057 700-53-35
E-mail: zvernennya@oblrada-kharkiv.gov.ua
Адреса: вул. Сумська, 64, м. Харків, Україна, 61200
23 серпня 2019

Людина, що знає усе про музику і літературу
Він повернув українцям багато забутих імен: репресованих митців, заборонених поетів і письменників. Перебуваючи у статусі «забороненого автора», зробив неоціненні дослідження з рідної музичної культури та створив першу в Україні вузькорегіональну енциклопедію. Український письменник, музикознавець, культуролог, енциклопедист, заслужений діяч мистецтв України Іван Лисенко, незважаючи на свою відірваність від рідного краю, завжди вважав себе патріотом малої батьківщини і довів це своїми книгами.

Із пісні народилось слово

Іван Максимович Лисенко народився у селі Черемушна Валківського району. У його родині в особливій пошані була народна українська пісня. Співали всі: і батько, і мати, і сестра, і він сам. Після закінчення середньої школи працював у колгоспі, а згодом влаштувався токарем на Харківський трактороскладальний завод. Не маючи помешкання в Харкові, на роботу добирався з рідного села пішки та потягом.

У 1961 році він став студентом Харківського університету. Співав у місцевому хорі, познайомився з музикантами й диригентами, від яких дізнався чимало правди про нещодавнє минуле, у тому числі про трагічну долю багатьох репресованих митців. Відтоді почав збирати відомості про своїх земляків, зацікавився історією Слобідської України. У Харкові й розпочався творчий шлях письменника. За словами самого Івана Лисенка, поштовхом до письменства стали «любов до народної пісні, зустрічі з непересічними особистостями». Ще навчаючись у Харківському університеті на філологічному факультеті, він мав творчі контакти з відомими українськими поетами Іваном Вирганом та Василем Мисиком, які вплинули на його становлення. А його літературними побратимами були Василь Бондар, Станіслав Шумицький, Олекса Марченко. До речі, про них він, як і про своїх духовних наставників, написав чудові спогади.

Але долю ми не вибираємо, вона вибирає нас. Так само ще у Харкові Івана Лисенка перестріла й інша муза – музична. Він був неабияким меломаном, а зустріч із харківським оперним співаком Миколою Манойлом багато в чому змінила творчі шляхи молодого письменника. Після закінчення університету він деякий час працює шкільним учителем, а згодом потрапляє до Києва, де розгортає широку літературну і музикознавчу роботу, паралельно навчаючись у Київській консерваторії. Потім працює редактором київських видавництв і викладачем Київського педагогічного інституту, де викладає зарубіжну літературу. Основою його діяльності стають українська література та рідна музична культура.

Заборонені знання

Усі праці Івана Лисенка прийшли до читача уже після проголошення незалежності України, бо до того він був серед заборонених авторів. Лише у 1997 році з’являється друком його капітальна праця «Словник співаків України», яка нині витримала вже три видання. Потім були: «Українські співаки у спогадах сучасників» (2003), «Музики сонячні дзвони» (2004), «Словник музикантів України» (2005, зараз готується нове видання), «музична культура України» (2008). Ще раніше вийшла книга «Іван Алчевський» (1980).

Але не забуває Іван Лисенко й про свої літературні зацікавлення. У 2002 році виходить його книга «Поезії видіння осяйне», в якій уміщено літературознавчі статті про видатних українських поетів: Олександра Олеся, Христю Алчевську, Майка Йогансена, Євгена Маланюка, Олександра Коржа. Крім того, з’являються окремі книги про українських поетів Олександра Олеся («Поет з душею вогняною», 1999), Майка Йогансена («Речник української культури», 2003), Олександра Коржа («Поет зболеного серця», 2009), Миколу Вороного («Лицар честі і краси», 2011).

Він один з небагатьох в українській літературі, хто повернув нашим читачам творчість забутих і репресованих письменників. Це, зокрема, стосується Павла Савченка, цікавого українського поета, замученого денікінцями («Червоний вечір», 1991), репресованого поета-земляка Олександра Коржа («Шуміти прошу листя», 2006) та самобутньої української письменниці Марусі Волвачівни («Кажи жінці правду, та не всю» 2007).

Енциклопедія рідного краю

Незважаючи на свою відірваність від рідного краю, Іван Максимович завжди вважав себе патріотом і довів це своїми книгами. Основною його діяльністю в царині пропаганди рідного краю була підготовка «Валківської енциклопедії», над якою він працював майже півстоліття. Це перше регіональне видання в Україні, створене за всіма законами енциклопедичного мистецтва.

Тритомна «Валківська енциклопедія», яку видав Іван Лисенко, дає різноманітні відомості, головним чином про тих видатних людей у галузі культури, освіти, медицини, техніки та громадської діяльності, які є уродженцями цього краю, постійно працювали й прославили Валківщину. У виданні Іван Максимович зробив спробу висвітлити історію району. Є в енциклопедії описи приватних бібліотек, музеїв, архівів нині діючих і тих, що були знищені в різні часи. Досі вийшло три томи цієї книги, а четвертий має вийти друком найближчим часом. Своєю «Валківською енциклопедією» Іван Лисенко відродив пам’ять наших земляків, повернув нам історію і культуру, наші традиції. Цей досвід Іван Лисенко перейняв ще від Миколи Бажана, видатного енциклопедиста, з яким письменник тривалий час співпрацював в «Українській Радянській енциклопедії».

Крім того, три роки тому вийшла його книга «Черемушна» про рідне село письменника, яка також пройшла червоною ниткою майже через усе його життя.

Свій 75-річний ювілей Іван Лисенко зустрічає творчим піднесенням. Крім четвертого тому «Валківської енциклопедії» шанувальники красного письменства чекають від нього коштовний дар – двотомне видання мемуарної книги «Українські письменники у спогадах сучасників», що є підсумком його невтомної праці останніх років.

За матеріалами газети "Слобідський край", Віталій АРТЕМЕНКО, смт. Покотилівка, Харківський район